Тернопільська Вища Духовна Семінарія УГКЦ

Духовне життя – це життя віруючої людини з Ісусом Христом у Святім Дусі, а для християнина – майбутнього священика, - це ще уподібнення до Христа – доброго Пастиря, спільне служіння з Ісусом Христом – вічним Архиєреєм та Його Святим Духом під проводом Христового слуги – архиєрея. Кандидати до священства, які навчаються в Духовній семінарії покликані співпрацювати з Божою благодаттю, щоби правдиво розпізнати та утвердитись в своєму християнському та священичому покликанні, а також розвивати Богом даровані таланти, чесноти, примножуючи їх та набуваючи нові необхідні для гідного сповнювання майбутніх священичих обов’язків. Християнським завданням є навчитись так жити і служити, як вчить євангельська віра. Чеснота віри повинна бути надприродною духовною силою і світлом у вивченні богословських, а також суміжних наук, які б відкривали правду про Бога, людину і світ та були не мертвими теоріями, але ставали живою школою життя. Християнська надія і любов до Господа Бога повинні бути спонукою до жертвенної праці – служіння ближнім у кожному часі і місці. Отож богословські чесноти віри, надії, любові – це непохитна основа духовного життя і запорука правдивого зростання Христового учня в Господі Ісусі за поміччю і спів діянням Святого Духа – правдивого Учителя і Освятителя.

Порадником і чуйним супутником на дорозі пізнання Божої волі, духовного зростання у Христовій вірі, розпізнавання духів та практикування молитовно – літургійного життя, а особливо поглиблення живої приязні з Воскреслим Христом – Господом є призначений духовний отець. У кожній духовній справі семінарист завжди може до нього прийти чи то просячи тайну покаяння (сповідь) чи то на приватну розмову. Брат за власним бажанням може собі вибирати будь-якого, і скількох духовних отців в семінарії, а також має право сповідатись і в іншого отця-сповідника. Як одні так і другі призначаються Правлячим архієреєм, враховуючи також думку-пропозицію отця ректора. Духовні отці, окрім індивідуальної опіки та проводу окремих осіб, мають ще свої курси, якими духовно підкріплюються впродовж часу (курсу) навчання у семінарії, за винятком першого підготовчого курс, який має свого духовного отця. Вони на чолі з віце-ректором по духовно - літургічні частині організовують двічі на рік трьохдневні вправи, так звані реколекції, під час яких відміняються заняття; виголошують щотижневі духовні науки на своєму курсі і, згідно черги, до всієї семінарії; дні усамітнення (час молитви, посту і слухання духовних наук); про, що до Марыйського духовного центру  в Зарваниці, частіше (в неділю та свята, якщо нема інших богослужб) до каплички Матері Божої біля джерела в с.Острів. Турбуються про те, щоби у всій духовній спільноті панував Христовий мир і християнські, а не світські – поганські відношення до Бога і людей.

Засобами до поглиблення християнсько-священичого життя, духовного зростання у вірі, надії й христовій любові служать як духовні особи, зрілі християни, яких семінаристи зустрічають і в семінарії, і в інших місцях християнських зустрічей, так і інші засоби єднання з Господом Богом. Ось деякі з них:

• Передовсім Боже Слово з вірою побожно і регулярно читане, слухане, роздумувань, правильно пояснюване святими отцями;
• Читання духовних книг з духовними святоотцівськими настановами, повчаннями, зокрема життя святих;
• Жива постійна участь у Божественній Літургії, пізнаючи її богословсько – релігійний зміст;
• Регулярне користання зі Святих Таїн, зокрема Святого Причастя, тайни покаяння, з молитов церковного правила ( молитвослова), участь у молитовних братствах, зокрема св.Пахомія та Матері Божої неустанної помочі;
• Щоденний обрахунок сумління
• Щомісячні дні духовної обнови чи усамітнення (день молитви, посту, духовних читань-наук) з якими йдуть у парі і цілонічне чування;
• Участь у інших християнських спільнотах – братствах, зокрема емісійному, науковому, харитативному (Братство «Милосердя»);
• Практикування набожності до Святого Духа, Преч. Діви Марії, Святих Ангелів і наших небесних покровителів.

Ці та всі інші релігійні практики через живу участь у них, повинні провадити до утвердження у вірі та пізнанні свого покликання, вироблення чеснот побожності та набування святості, щоб завдяки тим чеснотам,семінарист, ставши священиком міг достойно виконувати свою послугу духовного пастиря, молільника за народ та жертвенного працівника у Христовому винограднику.